Як приїхав братік
та до сестриці в гості,
та поставив кониченька
та на жовтім помості.
«Ой стій же ти, коню,
та не тупай ногою,
да покіль поговорю
да я з рідною сестрою!
Сестро моя, сестро,
та перепеличенько,
да чого почорніло
да білеє личенько?» —
«Ізсушили, брате,
да все думки та гадки,
да все думки та гадки —
да свої недостатки!»
Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».
Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]
Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]
Жито, мамцю, жито, мамцю — жито, не полова —як дівчину не любити, коли чорноброва! Жито, мамцю, жито, мамцю — жито, не пшениця —як дівчину не любити, коли чепуриться! Жито, мамцю, жито, мамцю — жито, колосочки —як дівчину не любити, коли чорні очки!
Мов горе таємне, мов слово уроче і мов неміренні кругом небеса, орел у Карпатах на скелі клекоче з крилом перебитим, що з кручі звиса. А з скелі на скелю під ним по порогах ріка пролітає, шукаючи дна, з якого безжалісна виє тривога і смерть невблаганна єдина й одна. І хоч споконвіку там сосни, мов лютні, […]
(Равенна. Входить згорблений Данте в огорожу церкви. Осінь.) Данте Тут часто чую голос Беатріче колишній, молодий. Таємні речі у душу словом неясним шепоче. Італії майбутнєє пророчить… Мене ж тривожить те, що відлетіло, неначе листя з гілки помертвіле… Оте, що загубило дні, мов кола, та й розкотило вітром їх навіки в чужі країни, за чужії ріки… […]
I Вітер гонить, ніби хмару, Сніг та галич із загат, А назустріч їм із яру Осокори гоготять… Біля хати над обривом Я дорубую війце, Аж замет холодну гриву Тріпає мені в лице; Стогне, виє завірюха Із-під стріхи з рогози, А у хаті і задуха, І весільні голоси; Змерзло в мене й серце, й пальці, І […]
Крик Ксенофонтових фаланг На подих простору і солі — І ось реве бурунний лан Рабом вітрила і бусолі. І розгортається безкрай, І ширше — сафірове коло. Грай, вітре, перемогу! Грай, Як пристрасть простір поборола, Як обрії перемогла, І сказ стихій — в руках побіди. Ген майорить бузкова мла — За нею сплять скарби Тавріди. 23.2.1935
Коментарів ще немає... Будьте першим!