Озеро

І в душевній тяготі
Безликих образах думок
Завжди є ти
Один ефірний, неповторний
Ти ніби ангел, ніби бог
Покинь мене в кайданах смутку
Полиш мене на самоті
І кров моя багряна ллється
Крізь пальці й тяжкості думок
Ти мов вампір з укусом ядовитим
Бездонними очима
Я бачу світло в них твоє
Холодне тихоє мовчання
Та ж як зʼявився ти такий?
Один ефірний, неповторний
З парів гарячих
Чистого каміння
Теплих рук, солоних крапель
Дарований ти богом звір
Чи то примара, чи людина
Ведеш на озеро мене
Де дівчина колись спочила
А ми лишилися над нею
Не знаючи,що буде далі
Ти для мене як примара
Не живий і не коханий
Світло й темряву твою
Я навіки збережу
Холод твій, твої бажання
Твої слова святе письмо
І навіки ти примара
Безтілесна, невимовна
Краса твоя очарувала
І раптом зникло твоє світло
Твоя щирість, доброта
Став холодним, тихим, тлінним
Мов примара
Твоя поява благодать
І водночас покарання
І ніби дим легкий та сивий
Ти розчиняєшся в мені
Лишаєш запахом могили
І холодом на самоті