Ой по горах, по долинах
Ой по горах, по долинах
пташечки літають —
не зазнала я розкоші,
вже літа минають.
Чи я спила, чи я з’їла,
чи гарно сходила?
Тільки мої всі розкоші,
що гірко робила!
Ой вирву я з рожі квітку
та пущу на воду:
«Пливи, пливи, з рожі квітко,
аж до мого роду!»
Плила, плила з рожі квітка,
на березі стала,
вийшла мати води брати,
квіточку піймала.
«Десь ти, моя дитинонько,
три літа лежала?
Десь ти, моя дитинонько,
три літа лежала,
ой що твоя з рожі квітка
на воді зів’яла?»
«Не лежала, моя мати,
ні дня, ні години —
попалася в лихі руки
невірній дружині.
Тече вода із города
край кореня дуба —
нема ж мені одрадоньки
од мого нелюба.
Тече вода із города
край синьої м’ятки —
сушать мене, в’ялять мене
мої недостатки.
Ізсушили-ізв’ялили,
як тую билину —
ніхто мене не жалує,
бідну сиротину!»
Add to Favorites
Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:
Коментарів ще немає... Будьте першим!