Ой у полі, ой у полі
Ой у полі,
ой у полі та туман-димно —
за туманом нічого не видно.
Тільки видно,
тільки видно та криниченьку —
холодную та й водиченьку.
Ой там дівка,
ой там дівка та й воду брала —
улан коня та й напуває.
Дівка коню,
дівка коню води підливає —
улан дівку та й підмовляє:
«Ой поїдьмо,
ой поїдьмо, та й дівонько, з нами —
з молодими та уланами!»
Пройшли поле,
пройшли поле, пройшли вони друге —
на третьому стали спочивати.
На третьому,
на третьому стали спочивати —
стала дівка плакати й ридати:
«Ой боже ж мій,
ой боже ж мій, що я наробила —
батька й неньку та й розсердила!
Ой улани,
ой улани, ви молодії —
а де ж ваші доми кам’янії?
А де ж ваші,
а де ж ваші сади зеленії,
а де ж ваші трави шовкови?» —
«Годі, дівко,
годі, дівко, про трави питати —
батька й матір треба забувати!»
Коментарів ще немає... Будьте першим!