В кінці греблі шумлять верби

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Хвалилася береза — хвалилася: «Що я вгору висока — що я вгору, що я вгору висока, що я в корінь глибока — що я в корінь, що я в корінь глибока, що я гіллям кудрява — що я гіллям, що я гіллям кудрява, що на мені біла кора — що на мені, що на мені […]

Козаченька молодого забили в кайдани, як забили у кайдани — повели до пана. Як привели перед пана, — кайдани упали… превражії ляшки-панки дивуваться стали: «Десь у тебе, козаченьку, отець-мати жива, а що тобі, молодому, фортуна служила!..» «Десь у тебе, козаченьку, є рідная мати, що як станеш на камені, то й слідочки знати!»

Світи, місяцю, не вечорися, Ой їдь, мій милий, та й не спізнися. Вже твоя вечеря пилом припала, Вже твоя мила смутненька стала. По плечу кіска розпустилася, По личку слізка покотилася.

Володар кволий твій одбився од наук Величної доби Зигмунда й літ терпіння. Він «Поділ» стверджує в чужині й до вдуріння Все лічить, скільки мав дубів та хвойних штук. А ти – слід розкоші й трудів численних рук — Стоїш, де одцвіли магнатські покоління. І цегла падає з прогнилого склепіння, І шпари й тріщини засновує павук. […]

Ой братіку рідненький, Снився мені сон дивненький, А що наше подвір’ячко Чорним шовком пересновано. Чорним шовком пересновано, Калиною перетикано, Калиною перетикано, Сріблом-злотом пересипано. Що ти, сестро молодая, знаєш, Чи ти свого сна не відгадаєш? Чорний шовк — твоя кісонька, Калиночка — твоя красонька. Калинонька — твоя красонька, Срібло-злото — твоя слізонька.