Не хились, тополе
Не хились, тополе —
бо й так мені горе;
не хились, явірку —
бо й так мені гірко!
Сиди, зозуленько —
не літай раненько,
не мітай раненько,
не куй жалібненько.
Не збуди, зозулько,
гостя дорогого —
гостя дорогого,
братіка рідного.
Ой я й сама знаю,
коли розбудити —
як сонечко стане
з-за гір виходити;
як сонечко стане
в віконце світити —
устань, брате, встань, рідненький,
устань, пробудися,
соколе ясненький!
Кухличок мідненький —
водиці повненький,
рушник на кілочку —
рушничок біленький —
рушничком утрися,
за тесовий стіл садися!»
«Ой не хочу, сестро,
за стіл садовиться —
та буду я, сестро,
на тебе дивиться.
Сестро ти моя, сестро,
сестро дорогая —
чого ж бо ти, сестро,
така стара стала?
Синів же ти не женила,
дочок не давала?» —
«Постарила мене, брате,
чужа сторононька,
постарила мене, брате,
людська робітонька:
що пізно лягала,
а рано вставала,
та все чужі скрині,
брате, наповняла».
Коментарів ще немає... Будьте першим!