У містечку Богуславку
У містечку Богуславку
Каньовського пана
там гуляла Бондарівна,
як пишная пава.
У містечку Богуславку
сидить дівок купка,
межи ними Бондарівна,
як сива голубка.
Прийшов до них пан Каньовський
та й шапочку ізняв,
обійняв він Бондарівну
та й поцілував.
«Ой не годен пан Каньовський
мене цілувати,
тільки годен пан Каньовський
мене роззувати!»
Ой шепнули люди добрі
Бондарівні тихо:
«Тікай, тікай, Бондарівно,
буде тобі лихо!»
Ой тікала Бондарівна
з високого мосту;
сама ж вона хорошая,
хорошого зросту.
Ой тікала Бондарівна
помежи горами,
а за нею два жовніри
з голими шаблями.
Ой повели Бондарівну
помежи крамниці —
прицілився пан Каньовський
з срібної рушниці.
«Ой чи хочеш, Бондарівно,
ізо мною жити,
а чи волиш, Бондарівно,
в сирій землі гнити?» —
«Ой волю ж я, пан Каньовський,
в сирій землі гнити,
ніж з тобою поневолі
на сьом світі жити!»
Ой як тільки Бондарівна
та цеє сказала,
ой вистрілив пан Каньовський —
Бондарівна впала.
«Ой ідіте до Бондаря,
дайте батьку знати —
нехай іде свою доньку
на смерть наряджати!»
Ой посунув пан Каньовський
по столу таляри:
«Оце ж тобі, старий Бондар,
за личко рум’яне!
Ой на ж тобі, старий Бондар,
таляриків бочку —
оце тобі, старий Бондар,
за хорошу дочку!»
Ударився старий Бондар
в стіну головою:
«Бондарівно, моя донько,
пропав я з тобою!»
Ой поклали Бондарівну
на тесову лавку,
поки звелів пан Каньовський
викопати ямку.
Лежить, лежить Бондарівна
сутки ще й годину,
поки звелів пан Каньовський
зробить домовину.
Ударили в усі дзвони,
музики заграли —
а вже ж дівку Бондарівну
навіки сховали!
Коментарів ще немає... Будьте першим!