Вітри історії
Маланюк Євген Филимонович
1.
Знов на Богдановій дідизні
Історії свистять вітри,
Скрегочуть місяці залізні
Неповторимої пори.
Ще не одно століття йтимеш
Метою перед рухом лаві —
І буде снитись бідний Тиміш
І гук неодгукавших слав…
Ще не один раз се повториш
Під грім історії, як в снах,
І, може, тільки втретє створиш,
І втретє запала весна!
2.
Вітри історії розсіють
Готичні сутіні століть —
Жагу ж зустрінути Месію
Водою днів не утолить.
Крилю голодний зір за обрій,
Обтятий Богом шестикрил,
Мій лютий плач, мій сміх недобрий,
Всі корчі демонської гри,
Лукава пристрасть і лукавий
Холодний біль — Тобі! Тобі!
Не задля зла, не задля слави,—
Той дар гіркий віддай юрбі,—
Ні. Ось цей смолоскип поета
(В нім м’язи й мозок мій горить)
Несу туди, де мріють мети,
Де з крови родиться зоря,
Де хмарами скипілось небо
Під ярим полум’ям пожеж,
Де простір — половецьким степом,
Де дика далечінь — без меж.
Чингіз і нині отаман там,
І ніч чорніє, день за днем…
Вчини ж цей щит мій адамантом!
Цей меч — архангела вогнем!
Коментарів ще немає... Будьте першим!