Під чужим небом
Маланюк Євген Филимонович
1.
Не треба ні паризьких бруків,
Ні Праги вулиць прастарих:
Все сняться матернії руки,
Стара солома рідних стріх.
Все сниться гук весни і вітер,
Веселий вітер світлих літ.
А тут — молюсь, убогий митар,
Шукаю Твій вогненний слід…
Ні. Не знайти. Ніхто не знає,
Ніхто не чув Твоїх плачів.
Біля всесвітнього Синаю,
Як завше, — золото й мечі.
2.
Десь сіре поле в чорних круках,
Що пророкують: кари! кар!
А я тут, на чужинних бруках,
Чужий — несу чужий тягар.
А я на полум’ї розлуки
Назавше спалюю роки,
І сниться степ Твій, сняться луки
І на узгір’ях — вітряки.
Там свист херсонського простору!
Там вітер з кришталевих хвиль!
А тут — в вікні опустиш штору —
І п’єш самотній, смертний біль.
3.
Несу отут страшний свій іспит
І знаю, що життя мине.
І мати, сидячи на призьбі,
Вже не вичікують мене.
Давно Євгена поминає
Заупокій старенький піп.
За вікном весна минає
Під запашне зітхання лип.
Все далі висиха Синюха,
Й линя її весела синь,
А вітер заголосить глухо
І пролітає в далечінь.
Сиріє стріха під дощами,
Вже й хата стала нетривка,
І мати слухають ночами
Бронхітне гавкання Бровка.
4.
По яких ще дорогах шукати причинної долі?
Перекотиполем блукати в яких степах?
Вітер грає, веселий, хвилюючись по роздоллю,
Від зруйнованих міст розвіває горілий пах.
Заховала перекупка-пам’ять всі сни глибоко,
Тільки будить горілка на чорнім шляху в корчмі,
Ніби в морок душі, в її цвинтарно-мертвий спокій
Після чарки отрути влітає сонячний чміль.
І ось все забуваю, і все зникає в сутіні.
Зостає лише рівний профіль і зоряний зір,
Та ще заграв глухих за плечима Твоїми тремтіння:
Всі принади Твоєї страшної краси.
5.
Кожен день тут приходить пустельний і легкий,
А Ти — там, за горами й ярами, гориш.
Не поможуть ні подорожі далекі,
Ні чужа далечінь, ні весна, ні Париж.
Заспокоїти серце? Та чим же? Та як же?
Научи мене кров’ю Твоїх молитов!
Не поможе ніхто, і не буде інакше,
І з сльозами моїми змішаю питво.
Що мені телефони, версалі, експреси?
Нащо грім Аргентин? Чудеса Ніягар?
Сниться синя Синюха і верби над плесом,
Вольний вітер Херсонщини, вітер-дудар.
Сниться гомін дубів прадідівських та річка,
Бідна хата та тепла долоня сестри…
Тільки б рідного поля зворушлива стрічка!
Тільки б сіра солома прабатьківських стріх!
1923–1924
Коментарів ще немає... Будьте першим!