Перший читач

В кімнаті, в пітьмі,
сиділи ми.

Через екран телефону
світилися рими,
немов маяки.

Знайомі лиш мить,
та довірив ти світ.

Через екран телефону
ти не бачив запал по зрачках,
що читався в очах.

А коли лиш відповів:
«Дала ритму ти мені,
почекай секунду, дві»,

я відчула,
що і справді гідна
бути цими твоїми
нічними відлуннями слів.

І твоє просте «синці»,
коли згодився вже ти,
що так буде ще гарніше,

запам’ятаю назавжди.

Що риму ти шукав тоді,
коли сидів в громішній тьмі.

Розмову вночі
згадаю надовго,
немов молитва,
зійшовша від бога.