Епітафія живим

вікно в візерунках
незмінні часи
звуки все ті ж.

і ми молоді
що не знають про біль і страждання роки.

наче все добре
та щось убиває
щось завжди серед нас потухає.

немає смерті
є життя
та в моменті всі слова
стають не більше чим “буття”.

салюти, феєрверк і світло
не казка красива
а роки серед міста.

немов із двох світів буття,
що завжди буде
твоїм відлунням скла.

що вже не має іншой суті
чим просто бути, зараз, тут.
бо завтра може не настати.

залишитися у кімнаті
і більше вже не зможе встати
і все це лиш одна мить, яка в змозі щось змінить.

коли за вікном димить
коли мелодія не та, а лиш похмура і страшна.

і потім блиск і на вікні
візерунки знов нові
і знову мелодія грає вночі

і знову ми бачимо одні самі сни
і знову ми будемо на фортуні живі.
і знову з’являться візерунки рясні.